Во имя Отца и Сына, и Святаго Духа!
Ми збираємося в храмі, щоб прославити Господа, заспівати святі гімни Тому, Хто є для нас світлом і радістю. В храмі читається слово Боже яке вимовив Христос і Його учні, і це слово входить в нашу душу і веде до життя з Христом.
Сьогодні зі сторінок Святого Письма звертається до нас святий апостол і євангеліст Марк, повчаючи про важливість віри, молитви і посту. В Євангельському уривку він розповідає про зцілення біснуватого отрока.
Благовісник вказує, що зцілення було здійснене Господом нашим Ісусом Христом відразу після сходження з гори Фавор після Преображення. В цей час безліч народу зібралося біля учнів Христових, які очікуючи біля підніжжя гори Божественного Вчителя вели свої спори з книжниками. Як оповідає євангеліст Марк «увесь народ» побачивши Христа, що зійшов з гори, «здивовано вразився», ймовірно тому, що на Його обличчі і на усій зовнішності зберігся ще деякий відблиск тієї слави, в якій Господь просяяв на Фаворі.
Деякий чоловік звернувся до Господа з проханням зцілити його сина, який в новомісяччя біснується і тяжко страждає, кидаючись то у вогонь, то у воду. Він при цьому зауважив, що вже приводив сина до учнів Христа, але ті не змогли зцілити його. Почувши, що апостоли не змогли зцілити стражденного, хоча Спаситель і дав їм таку владу над нечистими духами, Господь вигукнув: «О, рід невірний і розбещений! Доки буду з вами? Доки терпітиму вас»?
Одні тлумачі відносять цей докір Господа до Його учнів, що через своє маловір'я не в змогли зцілити біснуватого, інші тлумачі - цей докір відносять до всього іудейського народу. Святий Марк оповідає, що Господь повелів привести до себе отрока і «заборонив духу нечистому», і «біс вийшов з нього». Коли отрок був приведений, з ним стався страшний припадок сказу. На питання Господа, «як давно йому сталося це», батько відповідав, що «з дитинства», і додав: «Якщо що можеш, зглянься над нами і допоможи нам». На це Господь відповідав: «Якщо скільки-небудь можеш вірувати, все можливо віруючому». Батько нещасного отрока із сльозами закричав : «Вірую, Господи, допоможи моєму невірству!» тобто з покорою визнав, що віра його недосконала, недостатня. Це смиренне сповідання було винагороджено: отрок звільнився від демона.
На питання учнів, чому вони не змогли вигнати демона, Господь відповів: «Через невір'я ваше». Можливо, дізнавшись від батька силу біснуватого, тривалість і завзятість біснування, апостоли цього разу засумнівалися у своїй силі і тому не змогли вигнати демона. Ми уже знаємо приклад як раніше почав тонути Петро, котрий уже ішов по воді назустріч Господа, але потім, побачивши силу вітру і хвиль, засумнівався в можливості дійти до Господа. При цьому Господь додав: «Якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і нічого не буде неможливого для вас», тобто найменша віра, якщо вона тільки є, вже здатна творити великі дива, оскільки в ній прихована велика сила, подібна до сили, прихованої в нікчемному на вид гірчичному зерні, що розростається потім у величезне дерево. Але не слід думати, ніби віра має власну силу: вона є лише необхідною умовою, при якій діє всемогутність Божа. Віра – немов провідник Його всемогутньої сили. Звісно, Бог може здійснювати чудеса і при недостатній вірі, як Він зцілив біснуватого юнака, незважаючи на маловір’я батька. «Все можливо віруючому» - означає, що Господь все готовий зробити для людини за умови її віри. Віра це як би приймач або провідник благодаті Божої, котра і творить дива.
На закінчення Господь сказав: «Цей рід», тобто рід бісівський, «виганяється тільки молитвою і постом». Це тому, що істинної віри не може бути без подвигів молитви і посту. Істинна віра породжує молитву і піст, які у свою чергу сприяють ще більшому зміцненню віри. Тому православні богослужебні пісне співи вихваляють молитву і піст, як гостру з обох боків зброю проти бісів і пристрастей. «Людину яка щиро молиться і поститься біси чують здалека», говорить єпископ Феофан, Затворник Вишенський, «і втікають від неї далеко, щоб не отримати болючої рани. Чи можна думати, продовжує святитель, що там де немає посту і молитви, уже біс? – Можна».
Пам'ять одного із тисяч християнських світильників, посвятивши все своє життя подвигу віри, молитви і посту, святкує нині свята Православна Церква, яка встановила днем святкування його пам’яті четверту неділю великого посту, яка так і називається – неділя Іоанна Ліствечника. Преподобний Іоанн Ліствечник вшановується як великий подвижник провівший 40 років в пустелі, а також автор чудового духовного твору, званого «Ліствиця», тому преподобний і отримав прізвисько Ліствечника.
Згадуючи великих друзів Божих, таких як преподобний Іоанн Ліствечник, звернемося до них нашою душею, дорогі брати і сестри, попросимо їх молитов і заступництва перед всемогутнім Богом і Він визволить нас від страшної занози гріха. І Своєю благодаттю як яскравим світлом, освітить і осяє темні закутки наших сердець. Докладемо ж і ми з вами зусилля до трьох спасительних чеснот: віри, посту і молитви - і Великий Первосвященик Христос зможе звільнити нас від гріховного тління смерті і наблизити до нас хвилі вічності. І ми знову отримаємо безсмертя. амінь!